АНДЕРГРАУНД

АНДЕРГРАУНД

Художній андерграунд — це вільна творчість, що виникла за ідеологічної регламентації мистецтва в умовах тоталітарного суспільства в СРСР. В деяких виданнях андерграунд називають «іншим мистецтвом», «дисиденством в мистецтві» та ін. Як правило, андерграунд мав характер антиподу офіційних форм творчості. Однак, це не була пряма опозиція протилежностей. Системності і структурності офіціозу андерграунд протиставляв хаотичність, спонтанність, незавершенність. В цілому, андерграунд був ентропією глобальної ідеологічної системи, її різомою. Однією з найважливіших характеристик андерграунда була його герметичність. В вимушено замкнених товариствах художників, що майже нічого не знали про інші групи, інформація передавалась вербально. Як відомо, такий спосіб передачі інформації багато в чому визначає її мі-фологізацію. Це пояснює поширеність легенд андерграунду; формування в середині груп культів «героїв», «геніїв», «вчителів», існування «герменевтичних знань», що передавалися від вчителя учням. Вимушена конспіративність проведення виставок та зібраннь породжувала романтику спільноти, культ дружби та братерства однодумців. В радянські часи вважалось, що андерграунд є притулком непрофесіоналів, тоді як сам професіоналізм визначався занадто формально — наявністю диплому. Однак, в андерграунді були такі постаті, як Павло Бедзір, Єлізавета Кремницька, Алла Горська, Людмила Сємикіна, Іван Марчук, Роман і Маргіт Сєльські, Карл Звіринський, Олег Соколов, Володимир Стрєльніков, Олександр Ануфрієв, Вагріч Бахчанян та інші художники із професійною освітою, що ще раз вказує на більш складні соціально-моральні передумови знаходження художників в андерграунді. В деяких випадках андерграундним можна назвати певний період початку творчого шляху (Іван Марчук, Володимир Борозинець, Анатолій Сумар, Ірина Макарова-Вишеславська, Зоя Лєрман). Поширеною моделлю життя була робота вдома, без сподівань на виставки у поєднанні з педагогічною роботою (Борис Лобановський, Олег Животков, Олександр Павлов - Київ; Карл Звіринський, Роман Сєльський, Олександр Соколов — Львів), або в поєднанні з роботою в монументальному цеху Художнього комбінату (Павло Бедзір, Єлізавета Кремницька, Ференц Семан - Ужгород; Валерій Ламах, Федір Тетянич, Єрнест Котков, Віктор Хамков, Олександр Шульдиженко — Київ), або у книжковій графіці (Григорій Гавриленко, Акім Левич — Київ, Надія Пономаренко — Львів \ Ужгород). Деякі художники зазнали переслідувань за свою позицію — в Ужгороді це були Павло Бедзір, Єлізавета Кремницька, в Києві — Алла Горська, Опанас Заливаха, Людмила Сємикіна, Сергій Параджанов, Петро Бєлєнок, Ірина Макарова-Вишеславська, Микола Трегуб, Вудон Баклицький, Борис Плаксій; у Львові — Карл Звіринський; в Черкасах — Едуард Гудзенко, Володимир Широков; в Одесі — Валентин Хрущ, Володимир Стрєльников, Олександр Ануфрієв, Леонід Войцехов; у Дніпропетровську — Володимир Макаренко; у Запоріжжі — Віктор Заруба, у Харкові — Вагріч Бахчанян та багато інших, що не увійшли до цього, далеко не повного списку.

Гліб Вишеславський


Микола Залевський
Я пам'ятаю
Альбом
Галерея Колекція Київ2006

©2006