Украинские художники зарубежом


Молоде мистецтво Львова

Мистецьке середовище Львова завжди творило певну інтригу і помітно вирізнялося з поміж інших осередків художнього життя в Україні. Щоб зрозуміти його теперішній стан, а, насамперед, актуальні проблеми творчої молоді, необхідно здійснити короткий екскурс у нещодавнє минуле. У радянські часи специфіку місцевої ситуації визначали, з одного боку, все ще живі традиції мистецтва довоєнного часу, втілені у конкретних його носіях — художниках, які залишились у місті і гурту вали довкола себе молодь, з іншого — очевидні пріоритети декоративно-ужиткового мистецтва, яке мало значні, зовні завуальовані впливи на малярство, скульптуру та графіку. З кінця ід8о-х — початку іддо-х років мистецькому Львову притаманні всеохоплюючі процеси, які зароджувалися і розгорталися у суперечливий час становлення незалежної держави. Більше того, певний час місто утримувало першість у вирішенні актуальних проблем гуртування мистецьких сил всього світу довкола національної ідеї. Згадаймо хоча б всеукраїнські бієнале «Відродження». Важливою рисою тогочасних мистецьких акцій стало помітне омолодження провідного грона творців. Разом з тим, відзначимо, що молодість нового покоління, повноцінне становлення якого співпало з динамікою перемін, була доволі відносною і сприймалася такою швидше на тлі минулих персональних виставок поважних ювілярів та усталених принципів відбору творів на помпезні колективні виставки. Насправді, це були художники у вповні зрілому віці, сповнені ентузіазму і впевненості у своїх силах. Саме тому таким закономірним став ефект швидкого «дорослішання молоді». Входження ж нових поколінь у мистецький світ виявилося доволі складним. Система мистецької освіти, яка «продукувала» молоді таланти за принципом єдиних, відпрацьованих десятиліттями постулатів, була не готовою до повноцінної адаптації сучасного, безконечно різноманітного мистецтва. В окремих випадках вона вступала у виразне протиріччя з екстримальними, але переважно поверховими захопленнями молоді авангардними явищами постмодерністичного світу. Істотний вплив на місцевих художників, в тому числі, на молодь, з середини іддо-х рр. спричинив явище, яке можемо назвати «прогресуючою про-вінціалізацією». Воно зумовлене активними процесами централізації в час, коли столиця здобуває у межах держави положення одноосібного лідера, насамперед, в ділянці популяризації, комерціалізації структур сучасного мистецтва й арт-бізнесу. Київ концентрує усі основні можливості міжнародних контактів, сюди переноситься епіцентр найбільших мистецьких акцій — всеукраїнських артфестивалів. У столиці постійно функціонують і відкриваються десятки арт-галерей, годі як у головному центрі західного регіону, де лише членів Спілки художників нараховується більше чотирьох сотень, їх число так ніколи й не перевищує п'яти. Зовні видається, що мистецький Львів нарощує можливості підтримки молодого мистецтва. Так, У !994 Р- на базі Львівського інституту декоративного і прикладного мистецтва створено Львівську академію мистецтв (яка нині володіє високим статусом національної), ауіддбр. у місті урочисто відкрито унікальну споруду, яка надала митцям величезні експозиційні площі —Львівський палац мистецтв. Саме тут у ідд7 р. відбулося урочисте відриття щорічного осіннього салону «Високий Замок». Ця колективна акція нового типу не лише повертала в мистецьке середовище принципи реальної конкуренції, але й відкидала будь-які вікові цензи і залучала не лише випускників, але й студентів художніх навчальних закладів. її ініціаторами стали члени Клубу українських мистців, які декларували свою організацію як альтернативну до Спілки художників. У принциповій переорієнтації мистецького середовища іддо-х рр. важливу роль відіграли виставки авангардного спрямування, скеровані на популяризацію нових форм сучасного мистецтва, стимулювання активності художників і, насамперед, творчої молоді. Процес легалізації колишнього «андеґраунду» став настільки очевидним, що в місцевому відділенні Спілки художників було створено секцію так званого експериментального мистецтва. Сміливі починання молодих художників підтримували мистецьке об'єднання «Дзиґа», Музей етнографії та художнього промислу НАН України, який організовує щорічні вернісажі «Нові пропозиції», галерея «Яровіт», яка надавала виключну можливість для організації першої виставки молодим художникам. Та все ж негатив- ні явиша прогресували і згодом стали помітними. Специфіку сучасного мистецького середовища Львова формує низка чинників, які далеко не завжди виявляють позитивний характер. Серед них головну роль відіграє практично повна відсутність важелів, які хоча б у якійсь мірі могли регулювати це середовище, структуризувати його за принципом мистецьких якостей та впливати на шляхи розвитку, стимулювати творення реальної шкали цінностей. За таких умов у найважчій ситуації опиняються зазвичай молоді мистці, які стоять не лише перед вибором власного творчого шляху, але й способу поведінки у просторі, де, по суті, відбуваються «ігри без правил». У місті відсутня мережа арт-менеджменту та арт-бізнесу, постійно діюча аналітична мистецька критика і періодична мистецька преса. Існуючі раніше мистецькі об'єднання розпалися або втратили свою силу, а Спілка, як головна організація мистців, виявилася надто громіздкою і насиченою інертними у відношенні до творчості членами. Крім щорічних вернісажів «Осінній салон», які втратили свою свіжість, нерегулярно організованих «за професійними інтересами» виставок живописців, скульпторів, керамістів чи ткачів, у місті не відбувається великих мистецьких акцій, на яких могли б себе проявити молоді художники. Подібна ситуація породжує конкретні наслідки. Одним із них є всеохоплююче явище кон'юнктури, намагання художників догодити і «продатися» пересічним «споживачам» мистецтва. При цьому кон'юнктура виявляє стійку здатність «замулювати» практично усе —історичну тематику, характерні національні образи і символи, традиції народного мистецтва та сакральні сюжети. А, крім того, — кращі традиції і здобутки авангардного мистецтва. Іншим негативним наслідком є руйнування усталеної і неможливість творення нової системи професійних орієнтирів та авторитетів. У зв'язку з цим молодь часто знаходить собі «кумирів» у закордонному мистецтві, не знаючи і не розуміючи реальної цінності свого. Дається взнаки відсутність нової історії українського мистецтва, посібників і підручників нового покоління, постійно діючих експозицій українського мистецтва XX століття. У місті вочевидь недостатньою є популяризація та визнання творчих здобутків видатних, нині покійних мистців —Миколи Бідняка, Карла Звіринського, Леопольда Левицького, Євгена Ли- сика, Еммануїла Мнська, Олекси Новаківського, Романа Сельського, Зеповія Флімти і багатьох інших. Лише в останні роки мочали появлятися альбоми і монографічні дослідження, присвячені творчості наших видатних земляків. Ще одним наслідком є пасивність тих художників, які у своїй творчості орієнтуються не на примітивні смаки обивателя, а на реальні мистецькі цінності. З іншого боку, відсутність належних коштів на систему закупівель в державних музеях, широкої мережі приватних галерей і платоспроможного інтелігентного «споживача» призводять до того, що немало художників, які б мали творити основні орієнтири для творчої молоді, шукають щастя за кордоном і практично перестають виставляти свої твори не лише у Львові, але й взагалі в Україні. Така їх поведінка нерідко формує орієнтир для молодих мистців. Говорячи про нинішній стан молодого мистецтва у Львові, маємо на увазі сукупну творчість художників у віці 20-35 років. Серед них можемо спостерігати чимало цікавих особистостей. Серед них безумовно виділяється Сергій Савченко, який завдяки таланту та унікальним власним здібностям зумів стати не лише творчою особистістю, але й «успішним» у комерційному сенсі художником. Проте на загал складається враження, що доля молодих мистців, крім них самих, нікого не цікавить. Яскравим прикладом є подружжя Романа Листвака і Наталії Пінчук. У 2002 р. Роман здобув основну нагороду на 1-му Слов'янському малярському конкурсі серед випускників Львівської, Варшавської і Краківської мистецьких академій (2002), а Наталія стала одним з лауреатів Міжнародного малярського трієнале єврорегіону Карпати —«Срібний квадрат» (2003). Після наступних безуспішних спроб реалізації своїх талантів в Україні подружжя виїхало у США. За умов інертності мистецького середовища Львова молодь шукає успіху та підтримки творчого таланту у Києві. Проте лише одиницям вдається хоча б якимось чином проявитися у цьому висококонкурентному, монополізованому оточенні. Більшість чекає свого шансу і надіється на переміни місцевого рівня, які можливі лише за умов використання європейського досвіду та урухомлення державних процесів децентралізації. Серед когорти молодих львівських мистців можемо відділити нинішні здобутки в ділянці малярства Мар'яна Бесаги, [ванни і Олександра Войтовичів, Олексія Манжелія, Дмитра Михалка, Іванни Онуфрик, Володимира Романіва, Петра Романчука, Петра Скопа, Володимира Стасенка, Любомира Якимчука; скульптурної пластики та інсталяції—Михайла Вертуозова, Едуарда Іванющенка, Віктора Лавного, Яреми Миська, Володимира Цісарика; графіки —Дмитра Горіна, Олега Давиденка, Мар'яни Мотики, Леоніда Пономаренка, Вікторії Проців, Роксолани Шафран; декоративно-ужиткового мистецтва —Оксани Іватьо, Ірини Принади, Максима Дідика та інших. Проте автор цих рядків зовсім не переконаний, що хтось із названих мистців не покинув уже міста і нині не «шукає щастя» поза його межами...

Орест Голубець
доктор мистецтвознавства


Образотворче мистецтво#3-2006
Видання Національна спілки художників України
Київ2006

©2007

Петро Романчик Тореро 2006 п.о.
Іван Онуфрик Портрет М.Скорика 2001 п.темпера.
Любомир Якимчук Жінки 2004 п.темпера.
Роман Листвак Без назви 2004 п.темпера.